Кілька днів тому країна-терорист поцілила ракетою у одеський готель «Бристоль». Я бував у ньому. Останній раз у цьому готелі я бачився з українським художником Олександром Ройтбурдом, який згодом несподівано для всіх помер.
Ми не були друзями, але були знайомі. Коли ми побачили одне одного у «Бристолі», він жартома сказав, що нема з ким випити або нема кому купити випити йому, щось таке. Він жартував, звісно, йому не був потрібен ніхто для цього, тим більше - я. Але я підхопив його гру і купив нам обом по келиху коньяку.
У той саме день у тому готелі влаштовував свій черговий феєричний політичний перфоманс Михайло Саакашвілі і до готелю з’їхалась вся одеська «еліта».
Але я хотів втекти звідти, бо мав куди: я оселився у іншому чудовому готелі Одеси, де не один раз бував з дружиною і раз з молодшим сином. Нічого особливого – це був готель, яким він має бути. Саме його я й згадав у книзі. Незважаючи на мій сарказм, я люблю це місце і це місто.
Глузману належав і одеський готель «Лондон» на вулиці Успенській. Багато хто знав знаменитий готель «Лондонський», нерідко їх плутали, однак то був геть інший. І доволі чудовий. Саме туди він поселив Оксану.
Він особисто привіз її і на прощання поцілував їй руку, подякувавши за зірвану колись давно прес-конференцію генерального прокурора, а також дав їй номер свого телефону, за яким вона могла зателефонувати будь-коли і попросити про будь-що, і, якщо вона захоче знайти хорошу, приємну й нескладну роботу, а не ту, яку дає їй Крок, він з радістю щось запропонує, а замість контейнеру буде персональна машина з шофером.
Перевіривши і перенюхавши всі фірмові гелі і креми у ванній кімнаті, вона хвилин на сорок занурилась у гарячу пінну воду. Змивши з себе весь бруд, вдягла м’який білий халат, лягла на велике зручне ліжко і першим ділом почала шукати в інтернеті для себе одяг, бо її залишився у Неаполі.
Вона знайшла один магазин на Дерибасівській, де було майже все, що їй потрібно – від білизни до зимового одягу – і подзвонила туди з проханням привезти до готелю все, що вона обрала на сайті магазину, і бажано по декілька розмірів кожної речі, щоб відібрати те, що їй підійде.
У магазині таких дивних замовлень ще ніколи не мали, тому Оксані відмовили, хоча сума, на яку вона обрала всього різного, була чималенькою.
Тоді вона без ніякого сорому зателефонувала Глузману, пояснила свою проблему, і вже за годину до її номеру постукали, а коли вона відкрила двері, в них закотили величезний готельний візок, до верхи завантажений пакунками і коробками, а за ним увійшла фальшиво люб’язна молода співробітниця магазину. Оксані було байдуже на її почуття - їй було потрібно вирішити свою проблему.
Взуття, кофти, костюми, сукні, труси, бюстгальтери, шкарпетки, сумочки, пальта, куртки, шапки, шалики – вона міряла все це години дві. Згодом дівчина з магазину сама заразилася приміркою і поволі перетворилася з рептилії на людину: допомагала Оксані вдягати та скидати речі, хвалила її вибір, а ось це, казала іноді, їй не личить.
Коли Оксана, нарешті, обрала все, що їй сподобалось, вона спитала, скільки вона винна, але почула, що все це за рахунок Глузмана. Вона почала сперечатися, але у дівчини були чіткі інструкції - гроші з клієнтки не брати. Тоді Оксана дала сто євро на чай.
Після шопінгу вона зателефонувала з бельгійського телефону до готелю у Неаполі, вибачилася за те, що вони з синьйором Кроком несподівано зникли, бо з’явилися невідкладні справи, перерахувала гроші за проживання, сказала, що згодом надішле адресу, куди слід переправити їхні речі (звісно, за окрему платню), і дістала з телефону сім-карту. Потім вона зателефонувала на рецепцію, використавши старомодний телефон з приліжкової тумби, і спитала, чи можна до неї запросити манікюрницю, візажистку і перукарницю – бажано у одній особі. Там також розгубилися, бо ще ніхто досі таких замовлень тут не робив, а коли вона удавано зітхнула і сказала «що ж, доведеться просити про допомогу пана Глузмана», все було вирішено майже миттєво до її номера прийшла жінка зі срібною прямокутною валізою, в якій було все, що потрібно для того, аби привести у порядок жінку-Одісея, яка п’ять днів хиталася морськими хвилями, сидячи у брудному ящику і обіймаючи біотуалет.
Ввечері вона спустилася ліфтом вниз і зайшла до ресторану, де на неї вже чекали Бойчук і Малий, аби розпитати про все, що сталося з нею та Кроком. Але, заходячи до ресторану, вона побачила табличку з його назвою: «Глазго». І заклякла на місці. «Глазго»? У «Лондоні»? В Одесі? Капець».
…
Оксана прокинулась вранці наступного дня, відчуваючи в собі нову силу – настільки добре вона спала. Вона пішла до ванної і довго-довго приймала гарячий душ, ніби хотіла з запасом насолодитися ним перед новою божевільною подорожжю, якщо вона, звісно, буде. Потім пішла у другий ресторан готелю, де подавали сніданки. І такого вона ще ніколи не бачила в жодному готелі: стіл з їжею був завдовжки метрів у десять, не менше. Там було все: салямі, сосиски, сири, сирники, картопля печена, картопля смажена, кукурудзяні пластівці, пшеничні пластівці, свіжі соки, йогурти, смузі, свіжі овочі і фрукти – навіть цілі ананаси. Особливо її здивувало, що варені яйця були сортовані на чотири групи і розкладені у чотири плетені кошики: ті, які варили хвилину, дві, три і чотири. А найбільше її вразило те, що у відрі з льодом охолоджувалась пляшка шампанського. На сніданок! І, як це не дивно, знайшовся той, хто вирішив його випити у цій порі: прийшла закохана парочка середніх років, і почала їсти яйця з сосисками, запиваючи ігристим вином. Спочатку Оксана подумала, що пити з ранку можуть лише наші люди, а потім обірвала саме себе: «Не будь снобом, як Крок. Хіба не бачиш? Люди відпочивають і живуть на повну». А от кава була на смак наче запарене в окропі опале листя, зібране двірником у парку за готелем.
Уривок з роману «Ден Крок і український Папа»
Сумую за Одесою.